БФ "СИНЕВИР" » Спорудження пам’ятника історико-культурного значення «Бокораші»
Спорудження пам’ятника історико-культурного значення «Бокораші»

Коротко про проект

Проект із спорудження пам’ятника історико-культурного значення “Бокораші” ініційований Синевирською сільською радою у 2018 році.

Благодійну допомогу у реалізації цього проекту надає Благодійний Фонд “СИНЕВИР”.

Метою проекту є спорудження пам’ятника історико-культурного значення “Бокораші” біля берегів ріки Тереблі у селі Синевир у житловому масиві “Товчка”.

Бенефіціаром у цьому проекті виступає територіальна громада с. Синевир та с. Заверхня Кичера в особі Синевирської сільської ради.

Від початку реалізації цього проекту під будівництво монументу Синевирською сільською радою виділено земельну ділянку та виготовлено відповідні правовстановлюючі документи.

Напочатку 2019 року Синевирською сільською радою проведено відкритий конкурс на найкращий ескізний проект пам’ятника бокорашам, обрано переможця.

Витрати, пов’язані із виготовленням технічної документації на земельну ділянку, а також сплатою авторського гонорару переможцю конкурсу, взяла на себе Синевирська сільська рада.

Разом із тим, повністю профінансувати спорудження пам’ятника “Бокорашам” органу місцевого самоврядування не під силу. Для його реалізації необхідні значні кошти, яких у місцевому бюджеті немає.

Для проведення роботи із пошуку ґрантів та залучення меценатів (благодійників) Синевирською сільською радою укладено із Благодійним Фондом “СИНЕВИР” договір про благодійну діяльність.

Відповідно до вказаного Договору Благодійний Фонд “СИНЕВИР” здійснює збір благодійних пожертвувань та внесків від фізичних та юридичних осіб, іноземних держав та міжнародних організацій на спорудження монументу.

Залучені від публічного збору кошти Благодійний Фонд “СИНЕВИР” використає для закупівлі будівельних та інших матеріалів і виробів, необхідних для виготовлення та спорудження пам’ятника, проведення благоустрою прилеглої до нього території, а також оплати послуг із виготовлення елементів пам’ятника (монументу).

За результатами реалізації цього проекту споруджений пам’ятник та інші пов’язані із ним матеріальні блага будуть передані у власність територіальної громади.

 

Історія бокораського ремесла

Бокорáш – це плотогон. Словенською мовою його називають “splavar”, чеською ‑ “vorar”, польською ‑ “flisak”, німецькою ‑ “Der Flösser”, англійською ‑ “log (timber) raftsman”).

Слово “бокорáш” походить від місцевого слова “бóкор”, що на діалекті означає пліт із дерев’яних колод, які сплавлюють по річці.

Сплав лісу по ріках Закарпаття проводили з незапам’ятних часів. Упродовж ХІХ-ХХ століть це ремесло було найдешевшим способом транспортування деревини.

Починалося все з того, що у верхів’ях річок будували невеликі греблі (кляузи) із воротами-шлюзами. Такі греблі затримували весняні паводкові і дощові води для сплаву лісу.

Одну з таких дерев’яних гребель було збудовано у Синевирі у середині ХІХ століття на лівій притоці ріки Тереблі – Озерянці, нині відомій як Чорна Ріка.

Так розпочалася історія Синевира як славетного краю легендарних бокорашів.

Водойма, яка була утворена внаслідок загати ріки, мала довжину 2 км і ширину 300 м. Вона забезпечувала одноразовий сплав 40-50 бóкорів.

Сплавляти такий пліт-бóкор було доволі складно, тому на цю роботу відважувалися найдосвідченіші і найсміливіші.

Це була робота сильних і мужніх людей, загартованих у єдиноборстві з бурхливою стихією гірської ріки.

 

 

Пам’ять про бокорашів

Важка і небезпечна робота бокорашá давно вже відійшла у минуле, адже від часу сплаву останнього бокора по річці Тереблі пройшло вже понад півстоліття, і бокорашів у славному Синевирі, майже, не залишилося.

Але їх пам’ятають…

Про бокорашів досі ходять легенди.

Їх оспівують у коломийках (місцевий пісенний жанр).

 

Та де ідеш, бокорашу, ци ни долі водов?
Пішло мені два годики, вандруючи з тобов.

***

Гей, де ідеш, бокорашу, ци ни бокор вести!?
Що заробив, того пропив, ніщо домів нести.

***

Та де женеш бокорика? — До Хуста, до Хуста.
Осталася молодиця, як сирітка пуста.

***

Пливи, пливи, бокорику, та долі водою,
Шуми, шуми, бистра річко, тебе ся не бою.

 

Бокорашам присвячені балади Івана Франка “Керманич” та Юрія Федьковича “Сокільська княгиня”.

Керманич

Черемошем бистрим, шумливим
На доли дараба летить,
Керманич на ній молоденький
В Черемоша води глядить.

Сокільська княгиня

Не знаю, о браття, чом нині
Такий обгортає ня сум…
А то та Сокілска княгиня
В одно се не сходить ми з дум.

В керманича серце мутиться,
А з ока спливає сльоза,
Лиш керму поводить поволі
По хвилях робуча рука.
І сонце за Діл вже сідає,
І мракнуть всі гори вже сном,
Лиш той ще Сокілский синє,
Як з золота кутий шелом.
Мов утка, дараба ось поре
Спокійну, широку глибінь,
І в воду, понуривши очі,
Вдивився керманич-легінь.
А долом жасний та глубокий
Той Черемуш дикий гутить,
Як сокіл, як той бистроокий,
Що совма на лови летить.
А втім – чи се сон, чи се ява? –
Крізь сльози ввижаєсь йому,
Що ось надплива над чудесну
Підводну палату скляну.
А ‘д горі княгиня прекрасна
Як з маймуру кута стоїть,
коси як золото ясні
Пустила вітрам на роспліт.
З вікна її очі до нього
Дівочі якісь піднялись;
Дівчина та – боже єдиний! –
Та, що він покинув колись.
А долом хороший керманич
Кидровов дарабов летить…
0, вже-ж бо пора му на на-ніч,
0, вже-ж бо пора му прибить.
І слухає пильно керманич…
Дівчина та плаче й співа:
«До мене, мій милий, до мене!
Чекаю на тебе жива…
А тая-ж княгиня там ‘д горі
Почала косу чесать,
А чешучи косу, як море,
Чудесних пісень співать.
Хоч нас розлучили злі люди,
А смерть принесе нам спокій.
Ходи, тут твоя я навіки!
Ходи, тут навіки ти мій!»
А той там керманич в долині
Забув за дарабу й за світ;
В одно ся лиш дивить ‘д княгині,
Що там на Сокілскім стоїть.
Черемошем бистрим, шумливим
На доли дараба пливе;
В ній зламана керма, о берег
Черемош дарабою б’є.
А Черемуш, браття, глубокий,
А Черемуш дикий як біс!…
А Черемуш, браття, по скоках
Розбиту дарабу поніс.
Глибоко керманич, глибоко
Лежить у скляному дворі;
Що присне о скелі дараба,
Йому вже то й не в голові.

Епізоди з бокорашами прикрашають найвідоміші українські кінострічки ХХ століття: “Марійка-невірниця” (1934), “Трагедія Карпатської України” (1942), “Над Тисою”, “На зеленій землі моїй” (1958), “Тіні забутих предків” (1964), “Керманичі” (1965), “Трембіта” (1968), “Червона рута”, “Білий птах з чорною ознакою” (1971), “Високий перевал” (1982), “Легенда про безсмертя” (1985).

 

 

Бокорашів прославив на своєму полотні корифей Закарпатської школи живопису Йосип Бокшай (“Бокораші”, 1961).

 

 

У Синевирі постать відважного керманича-бокораша, який стоячи на дарабі (плоті) держить опальчину (весло) та сплавляє ліс, увіковічнено на гербі та прапорі громади.

 

 

Його образ символізує унікальне прадавнє карпатське ремесло, яким займалося не одне покоління синевирців, та є уособленням мужності, відваги, хоробрості горян, які водами Чорної Ріки та Тереблі сплавляли ліс.

Сьогодні ж про важку бокораську працю у Карпатах нагадують лише руїни греблі на Чорній ріці та експонати у візит центрі НПП «Синевир».

 

 

Бокорашу присвячена спеціально-випущена монета Національного банку України.

 

 

Згадки про життя і працю бокорашів є лейтмотивом пісні “Палиночка біла-біла”, яку виконує закарпатський гурт “Rock-H” (Рокаш).

 

 

Єдиний в Україні пам’ятник бокорашам

У минулому лісозаготівля та сплав лісу були поширені у всіх куточках Австро‑Угорської імперії, а також за океаном ‑ у США та Канаді.

Завдяки доставленій плотогонами деревині там будувалися цілі міста. То ж не дивно, що за кордоном на їх честь стоять скульптури, височіють пам’ятники і монументи.

 

 

В Україні до цього часу жоден бокораш так і не постав у камені.

Пам’ятник “Бокорашам” у Синевирі стане  першим та єдиним у своєму роді.

Цей проект ініційований Синевирською сільською радою та підтримується Благодійним Фондом “СИНЕВИР”, який надає благодійну допомогу у його реалізації.

Під будівництво монументу Синевирською сільською радою вже виділено земельну ділянку, площею 0.01 га, та виготовлено відповідні правовстановлюючі документи.

Також проведено конкурс на найкращий ескіз пам’ятника й обрано переможця.

У зв’язку з планами Міністерства екології та природних ресурсів України відновити греблю на Чорній Ріці (комплекс Музею лісу і сплаву) реалізація цього проекту позитивно вплине на розвиток туристичної галузі у регіоні, популяризицію еколого-освітнього відпочинку, сприятиме збереженню культурної та історичної спадщини Закарпаття.

 

Ескіз пам’ятника

Автором ескізного проекта пам’ятника історико-культурного значення “Бокораші” є український скульптор, член Національної спілки художників України Штаєр Петро Федорович.

 

 

Місце спорудження пам’ятника

Пам’ятник буде споруджено у мальовничому місці на правому березі ріки Тереблі у селі Синевир Міжгірського району Закарпатської області, в житловому масиві «Товчка», навпроти туристичного комплексу заводу «Буревісник».

Вказану локацію обрано невипадково, адже з неї видніється прекрасний вид на ріку Тереблю.

Біля неї проходить туристична дорога до гірського озера Синевир та дерев’яної греблі на Чорній Ріці.

Крім того, це місце вподобав не один кінорежисер. Історичні кадри цих берегів Тереблі зафільмовані у таких стрічках, як: “Трагедія Карпатської України”, “Над Тисою”, “На зеленій землі моїй” та ін.

Бюджет проекту

За попередніми підрахунками для реалізації проекту із спорудження пам’ятника історико-культурного значення “Бокораші” необхідно, щонайменше, 750 000 гривень.

 

На що підуть зібрані кошти?

  • закупівля будівельних та інших матеріалів і виробів, необхідних для виготовлення та спорудження пам’ятника;
  • проведення робіт із вилиття та встановлення пам’ятника;
  • розміщення на прилеглій до пам’ятника території тематичних інформаційних стендів;
  • проведення робіт із благоустрою прилеглої до пам’ятника території.

 

Хочете допомогти і фондувати у проект?

 

Реквізити для пожертви в гривні (UAH):

Отримувач – Благодійний Фонд “СИНЕВИР”

Код ЄДРПОУ – 38466327

Банк-отримувача – ПАТ КБ “ПриватБанк”

МФО  – 312378

Розрахунковий рахунок  – 26005053810556

або Картка Приватбанку: 5169 3305 1371 7550

Призначення платежу: благодійна пожертва