БФ "СИНЕВИР" » Спорудження пам’ятника історико-культурного значення «Бокораш»
Спорудження пам’ятника історико-культурного значення «Бокораш»
Кількість переглядів: 216
18 Серпня 2018

Синевир – край легендарних бокорашів

Синевир – не тільки овіяне легендами село з багатовіковою своєрідною культурною спадщиною, а ще й славетний край легендарних бокорашів.

Про це свідчить той факт, що постать відважного керманича-бокораша, який стоячи на дарабі держить опальчину (весло) та сплавляє ліс, увіковічнено на гербі та прапорі територіальної громади Синевира.

Його образ символізує сплав лісу – унікальне прадавнє карпатське ремесло, яким займалося не одне покоління синевирців, та є уособленням мужності, відваги, хоробрості горян, які водами Чорної Ріки та Тереблі сплавляли ліс.

 

 

Як зародилися бокораська професія?

Сплав лісу по ріках Закарпаття проводили з незапам’ятних часів.

Упродовж ХІХ-ХХ століть сплав лісу був найдешевшим способом транспортування деревини.

Сплавляли плоти-бокори найчастіше навесні.

У верхів’ях річок будували невеликі греблі із шлюзами. Одну з таких дерев’яних гребель було збудовано у Синевирі у середині 19 століття на лівій притоці ріки Тереблі – Озерянці (нині – Чорній Ріці). Такі греблі затримували весняні паводкові і дощові води для сплаву лісу.

Сплав починався, коли збиралося достатньо води. Майстер греблі відкривав шлюз, і вода з ревом несла плоти. Перший пліт разом із бокорашами дедалі швидше мчав униз. Один з бокорашів стежив за ходом плоту і подавав команди, інші, широко розтавивши ноги, тримали обома руками кожний по важкому рульовому веслу-опальчині. Якщо пліт підходив до повороту, бокораші робили кілька сильних, ритмічних злагоджених рухів одночасно двома-трьома опальчинами, і бокор слухняно міняв напрям. Через двадцять-тридцять хвилин йшов другий пліт, після нього з таким же інтервалом – третій.

Щоб інтенсивніше і безпечніше сплавляти деревину, на ріках проводили регуляцію – очищали їх від каміння, укріплювали береги подвійною стіною колод, між якими кидали каміння з русла. Залишки стін вздовж берегів Чорної Ріки та Тереблі збреглися до сьогодні.

Бокори сплавляли по Чорній Ріці та Тереблі до селища Буштина, де Теребля впадає в Тису.

За день по цих гірських артеріях сплавляли до 2 тисяч кубометрів лісу.

Далі деревина прямувала до села Вилока, звідти в Угорщину і там з приймальних пунктів її відправляли за призначенням.

Були випадки, коли бокори сплавляли аж до Чорного моря, де деревину купляли кораблебудівники.

Водойма, яка була утворена внаслідок загати ріки, мала довжину 2 км і ширину 300 м. Вона забезпечувала одноразовий сплав 40-50 бокорів.

Пліт-бокор, як правило, складався з трьох частин-табл, прив’язаних одна за одною. На носі першої правлячої табли було два–три широких рульових весла-опальчини, які закріплювалися в кочетах на попередній колоді. Іноді прикріплювали й четверту таблу, але сплавляти такий бокор було складно і на це відважувалися найбільш досвічені й сміливі плотогони-бокораші.

На один пліт в середньому йшло близько 50 кубометрів лісу. В оcновному сплавляли хвойні породи.

 

Хто ставав бокорашом?

Праця плотогона була важкою і небезпечною, а оплачувалася погано. Бокорашами ставали лише найсміливіші і відчайдушні. Це була робота сильних і мужніх людей, загартованих у єдиноборстві з бурхливою стихією.

Страшним видовищем була аварія плоту, коли спінені, грізно ревучі води несли покалічені тіла бокорашів, а затор з колод доводилося розбирати два-три тижні.

Тому й назвали ріку Озерянку – Чорною Рікою, бо не одному бокорашу його професія коштувала життя, не одного верховинця навіки сховала у своїх бурхливих хвилях ця ріка.

 

Фрагмент із кінофільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971)
(кінорежисер: Юрій Іллєнко)

 

Заснування Музею лісу і сплаву на Чорній Ріці

На Верховині (Міжгірщині) ліс сплавляли до 1954 року. Впровадження нових технологій забезпечило повну безпеку перевезення лісу, тож бокори відійшли у минуле.

У 1973 році гребля була реставрована, а оригінальна споруда разом із іншими будівлями, знаряддями праці та побуту лісорубів, сплавників лісу – бокорашів, стали експонатами Музею лісу і сплаву, який був створений в далекому 1976 році.

Гребля на Чорній Ріці була унікальною у Європі у своєму роді пам’яткою народного будівництва. Кожна її складова частина таїла у собі дотик сотень рук. Гребля символізувала здобуток праці, досвід й життєву мудрість жителів Тереблянської долини.

Утім через страшну осінню повінь 1998 року греблю було майже вщент зруйновано, а на її місці залишилася лише маленька її частина.

Гребля на Чорній Ріці являла собою складний комплекс будівельних конструкцій, технічних вузлів та механізмів. Її довжина складала – 80 м, ширина – 5,5 м, висота від днища джо річкового дна 3,5 м.

На греблі були збережені підйомні механізми, які піднімали ворота, щоб відкрити шлях плотам. Поряд з основними воротами були малі, крізь які пропускали воду, регулюючи її рівень у річці під час сплаву.

Сам підйомний механізм являв собою вузеньку драбину з товстими боковинами, з’єднану з воротами. Дерев’яним важелем підважували щаблі драбини і поступово піднімали ворота. Такі підйомні механізми були поширені у 18 столітті

Були на греблі й підйомні механізми 20 століття, що складалися з металевих шестерень, з допомогою яких основні ворота (флудер) відкривали залізною штангою, чіпляючи її за кільце.

Підпирали греблю дві основні опори, побудовані як і сама гребля, за принципом «скрині» – коробки з горизонтально викладених колод, засипаних камінням. Опори були побудовані за течією перпендикулярно до греблі, по обидва боки основних воріт, крізь які випускали плоти-бокори. Опори виконували подвійну функцію: підпирали греблю та спрямовували бокори  потрібному напрямку.

Одразу за греблею дно ріки було викладено суцільними дерев’яними настилами у вигляді трьох величезних сходинок. Вони приймали перший удар води, а також пом’якшували силу удару бокора об дно ріки і запобігали утворенню ям на виру.

Трохи нижче греблі було збудовано міст. Перед ним знаходилася невеличка дерев’яна шестигранна будка сторожа-вороташа. Під час сплаву вороташ слідкував за дотриманням порядку, не пускав посторонніх на територію сплавних робіт. Поблизу моста вздовж правого берега була споруджена війдбійна стінка-шнайдер, що приймала перший боковий удар бокора об берег і спрямовувала його вниз за течією.

Береги Чорної Ріки нижче греблі були укріплені суцільними дерев’яними опорами – зрубами-ціброванками. Такі зруби були збудовані вздовж всієї Чорної Ріки, а також ріки Тереблі аж до села Колочави у всіх містах, де річка робить повороти або розмиває береги.

Процес сплаву лісу у Карпатах був зафільмований у таких кінострічках як: “Марійка-невірниця”, “Трагедія Карпатської України”, “Червона рута”, “Над Тисою”, “Білий птах з чорною ознакою” та ін.

Фрагмент із кінофільму «Марійка-невірниця» (1934)
(кінорежисер: Владислав Ванчура, автор сценарію: Іван Ольбрах, оператор: Ярослав Блажек)

 

Фрагмент із кінофільму “Трагедія Карпатської України” (1942)
Кінорежисер: Каленик Лисюк (Василь Лепикаш)

 

Фрагмент із кінофільму “Червона рута” (1971)
(Автори сценарію: Мирослав Скочиляс, Роман Олексів Режисер: Роман Олексів) 

 

Фрагмент із кінофільму “Високий перевал” (1982)
(Режисер: Володимир Денисенко) 

 

Фрагмент із кінофільму “Трембіта” (1968)
(Режисер: Олег Ніколаєвський) 

 

Фрагмент із кінофільму “Легенда про безсмертя” (1985)
(Режисер: Борис Савченко) 

 

Фрагмент із кінофільму “Тіні забутих предків” (1964)
(Режисер: Сергій Параджанов) 

 

Фільм “Керманичі” (1965)
(Режисер: Ігор Грабовський) 

 

 

Фільм “Над Тисою” (1958)
(Режисер: Дмитро Васильєв) 

0:39:28, 0:45:17, 1:06:41

 

Фрагмент з кінофільму “На зеленій землі моїй (1958 рік)”
(Режисери: Річард Вікторов, Ігор Шишов, Костянтин Жук)

 

Пам’ять про бокорашів

Не дивлячись на те, що важка і небезпечна робота бокораша давно вже відійшла у минуле, і від часу сплаву останнього дарабу по річці Тереблі пройшло вже понад півстоліття, згадка про плотогонів навіки закарбована у пам’яті синевирців.

Про бокорашів ходять легенди, їх працю оспівують у народному епосі.

Про бокорашів складено не одну коломийку (місцевий пісенний жанр) …

 

Та де ідеш, бокорашу, ци ни долі водов?
Пішло мені два годики, вандруючи з тобов.

***

Гей, де ідеш, бокорашу, ци ни бокор вести!?
Що заробив, того пропив, ніщо домів нести.

***

Та де женеш бокорика? — До Хуста, до Хуста.
Осталася молодиця, як сирітка пуста.

***

Пливи, пливи, бокорику, та долі водою,
Шуми, шуми, бистра річко, тебе ся не бою.

 

Слід віддати належне також місцевим фольк-рок виконавцям – гурту “Rock-H” (Рокаш) та не менш відомому на Закарпатті дівочому тріо, що зветься “Анця”, котрі у своєму репертуарі у новій сучасній обробці виконують давно вже забуті русинські пісні, де, серед іншого, також є згадки про життя і працю бокорашів.

Зокрема, мова йде про пісню “Палиночка біла-біла” у виконанні гурту “Rock-H” (Рокаш) та пісню “Лишив ня милий”, котру виконує “Анця”.

 

 

Палиночка біла-біла

Я ся люблю напивати, я ся люблю бити бити,
А ко буде з Синевира бокори тоті возити
З Синевира до Драгова є що бокор вести вести
Я заробив мало хліба, є що дітьом моїм нести.

Прийду вичур додомочку, мене ручки болять болять
Зо мнов, зо мнов не говорять.

Палиночко біла біла, як ти мені надоїла,
Я за тебе срібло-злото, а ти мене у болото,
Я за тебе три червінці, а ти мене по печінці.

“Лишив ня милий”

Лишив, лишив ей милий мене лишив, лишив,
Та й лиш ми підписав своє ім’я, ой баную я
Так лиш підписав ім’я оби м довго го пам’ятала
Ей гой коли любовала

Лишив ня милий, лишив ня
Лем написав ми своє ім’я
Так написав ми
Би м тя мила коли го м любовала

Ой де, ідеш, бокорашу, ци не долі водов
Ой вернися, бокорашу, жаль ми є за тобов
Не вернуся моя мила, не верну, не верну
Тебе моя мила лем взяти я йду

Лишив ня милий, лишив ня
Лем написав ми своє ім’я
Так написав ми
Би м тя мила коли го м любовала

Лишив ня милий, лишив ня
Лем написав ми своє ім’я
Не дали йому мене взяти
Йде милий вандровати

Йооооой йооооой йооооой йооооой йооооой

Лишив ня милий, лишив ня
Лем написав ми своє ім’я
Так написав ми
Би м тя мила коли го м любовала

Лишив ня милий, лишив ня
Лем написав ми своє ім’я
Не дали йому мене взяти
Йде милий вандровати

Йде милий вандровати
Йде милий вандровати

 

До слова, бокорашів увічнили корифеї Закарпатської школи живопису: картини «Лісоруби» Гаврила Глюка (1954 рік) та «Бокораші» Йосипа Бокшая (1961 рік) належать до класичних творів.

 

 

Сьогодні ж про важку бокораську працю у Карпатах нагадують лише руїни греблі на Чорній ріці, експонати у візит центрі НПП «Синевир», спеціально-випущена монета Національного банку України.

В країнах Європи представникам цієї професії споруджують скульптури, пам’ятники.

 

Монети (Україна, Канада)

 

Пам’ятник сплавару (м. Цельє, Словенія)

 

Пам’ятник фльоссеру (м. Вольфратсхаузен, Німеччина)

 

Пам’ятник фльоссеру (м. Бад-Ейнгаузен, Німеччина)

 

Пам’ятник фльоссеру (м. Вісбаден, Німеччина)

 

Пам’ятник фльоссеру (м. Бітігайм-Біссінген, Німеччина) 

 

Пам’ятник фльоссеру (м. Унтеррайхенбах, Німеччина) 

 

Пам’ятник фльоссеру (м.  Шерфлінг-ам-Аттерзеє, Австрія)

 

Пам’ятник флотарям (м. Соллефтео, Швеція)

 

Інші

 

Спорудження пам’ятника історико-культурного значення «Бокораш»

Цей проект ініційований Синевирською сільською радою та підтримується Благодійним Фондом “СИНЕВИР”.

Місцева рада готова виділити на реалізацію вказаного проекту 100 (сто) тисяч гривень, однак цих коштів явно недостатньо для повноцінного втілення проекту в життя.

У зв’язку з виділенням Міністерством екології та природних ресурсів коштів на відновлення греблі на Чорній Ріці (комплексу Музею лісу і сплаву) спорудження пам’ятника історико-культурного значення «Бокораш» на території Національного природного парку «Синевир» позитивно вплине на розвиток туристичної галузі у регіоні, популяризицію еколого-освітнього відпочинку.

Крім того, реалізація цього проекту сприятиме збереженню культурної та історичної спадщини закарпатців.

 

Місце спорудження пам’ятника

Будівництво пам’ятника історико-культурного значення «Бокораш» заплановано у мальовничому місці біля берегів ріки Тереблі у селі Синевир Міжгірського району Закарпатської області, в житловому масиві «Товчка», навпроти туристичного комплексу заводу «Буревісник».

Площа проектування – 0.0010 га.

 

 

 

Чим ви можете допомогти?

Варіантів, насправді, дуже багато:

Фондувати у наш проект. Ми будемо вам за це надзвичайно вдячні.

Якщо Ви поділяєте наші інтереси та маєте бажання долучитися до доброї справи, можете фінансово підтримати цей проект.

Розповісти про наш проект. Поширюючи інформацію про цей проект в соцмережах, просто розповідаючи своїм друзям чи близьким, ви також нам допоможете.

Допомогти своїми навичками. Якщо ви вважаєте, що ваші здібності можуть нам чимось допомогти, то обов’язково звертайтеся. За будь-яку поміч з вашого боку ми будемо вдячні.

 

Репортажі