БФ "СИНЕВИР" » День, коли Карпатська Україна проголосила незалежність
День, коли Карпатська Україна проголосила незалежність
Кількість переглядів: 155
11 Січня 2019
Оголошено конкурс на кращий проект пам’ятника історико-культурного значення “Бокораш”

Синевирською  сільською радою Міжгірського району Закарпатської області оголошено конкурс на найкращий ескізний проект пам’ятника (монументу) історико-культурного значення “Бокораш”. …

Кількість переглядів: 255
25 Листопада 2018
“Exciting Places” відзняло відео про озеро Синевир

Озеро Синевир не перестає приваблювати туристів. Цього разу найбільше гірське озеро Українських Карпат задокументували творці каналу в Youtube …

Кількість переглядів: 176
13 Жовтня 2018
Осіннє різнобарв’я Синевира

Осіннє різнобарв’я Синевира відзняла команда журналістів Першого кабельного:   

Кількість переглядів: 185
18 Травня 2018
Британець Алекс Стемп популяризує Синевир

Один раз побувавши в Закарпатській області – не забудеш її ніколи. Так вважає і мандрівник Алекс Стемп, який …

Кількість переглядів: 275
15 Березня 2018

Історія України ХХ століття насичена багатьма героїчними і водночас трагічними сторінками боротьби українців за створення власної незалежної держави. 15 березня цього року виповнюється 79 років від Дня проголошення незалежності Карпатською Україною.

Мало кому відомо, але саме словами Тараса Шевченка “Встане Україна, світ правди засвітить, і помоляться на волі невольничі діти… ” 15 березня 1939 року Августин Волошин відкривав засідання Сойму, на якому було проголошено нову європейську державу – Карпатську Україну.о. Августин Волошин – президент Карпатської України

Прийнята парламентом конституція Карпатської України, визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані герб (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі), жовто-блакитний стяг і український національний гімн “Ще не вмерла Україна”. Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем’єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая.

Гриць Яворів – підхорунжий, комендант гарнізону Карпатської Січі у Верхньому Бистрому

В ніч з 13 на 14 березня 1939 року хортистська Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. З перших же годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачево-Берегово-Севлюш. 16 березня 1939 року зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а 18 березня, більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами. У гірських районах Карпатської України загони Карпатської Січі продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 року.

Іван Стебельський – командант гарнізону січовиків у Прислопі (фото – 1940 року)

Слід відмитити, що на території Волівського округу бої точилися й у 1938 році. Зокрема, у населених пунктах, що межували з тогочасною Польщею, польсько-угорськими військами проводилися спільні диверсійно-саботажні операції на території Закарпаття.

Так, бої велися на Бескиді, де внаслідок збройних сутичок з польськими диверсанатми загинули чехо-словацькі прикордонники та карпатські січовики. Також внаслідок таких операцій польськими терористами був підірваний міст у Торуні. Для охорони кордонів Карпатської України у ті часи залучалися жителі Торуня, Прислопа, Майдану, Верхнього Студеного, Синевирської Поляни. Січовики верховинських сіл добре знали місцевість, тож їх співпраця з чехословацькими прикордонниками давала хороші результати. Командантом січового гарнізону січовиків в с. Прислоп був Іван Стебельський, у с. Вишнє Бистре – підхорунжий Гриць Яворів, в с. Майдан – чотар Української галицької армії Степан Гинилевич (Дубик), в с. Торунь – Бурун. Останній гарнізон став головним осередком організації боротьби січовиків проти польських диверсантів на півночі.

Спроби побудови незалежної держави на одній з окраїн української території стали визначною подією не тільки в історії України, а й одним із етапів українського військового будівництва, адже на Закарпатті в цей час було створено власні збройні сили – Організацію Народної Оборони “Карпатська Січ” (ОНОКС), яка обороняла Карпатську Україну від угорської окупації в березневі дні 1939 року.

Як військове формування Карпатська Січ пройшла шлях від добровольчої мілітарної організації до справжніх збройних сил незалежної держави. Героїчна оборона карпатськими січовиками території Закарпаття в трагічні березневі події 1939 року стала проявом високої національної свідомості та жертовності захисників рідного краю. Саме ці погано озброєні та нечисленні загони Карпатської Січі першими напередодні Другої світової війни дали відсіч гітлерівській Німеччині та її созниці Угорщині,  в той час як одна з найпотужніших армій Європи – Чехо-Словацька – без жодного пострілу капітулювала перед німецькими військами.

Вихідці з Верховини, які боролися за Карпатську Україну

БОсвячення прапора Карпатської України. Зліва направо: Кирило Феделеш, Адальберт Довбак, Августин Волошин (з молитовником) і Юрій Станинецьезпосередню участь у створенні та обороні Карпатської України брали й вихідці з Верховини.

Так, президентом Карпатської України став уродженець с. Келечин Міжгірського району – о. Августин Волошин.

Делегатом до Сойму Карпатської України з тодішньої Волівської округи (нині – Міжгірського району) було обрано священика з с. Ізки – о. Адальберта Довбака, який брав участь у історичному засіданні Сойму 15 березня 1939 року.

Василь Ґренджа-ДонськийОдним із творців Карпатської України був український поет, прозаїк, драматург, публіцист, громадсько-культурний і політичний діяч, редактор щоденної газети Карпатської України «Нова свобода» уродженець Волового (нині – смт Міжгір’я) – Василь Ґренджа-Донський. Тогочасним подіям він присвятив свою книгу спогадів «Щастя і горе Карпатської України».

Членом генерального військового штабу ОНОКС, та водночас Хустським окружним комендантом був поручик Карпатської Січі – Федір Тацинець, що був родом з того ж таки Келечина. У березні 1939 року він організував партизанський рух опору проти угорської окупації на території Волівського округу.

Волівським окружним комендантом Карпатської Січі був Степан Фігура, знаний науковець-археолог з Галичини, котрий переїхав до Волового у 1933 році, де вчителював у місцевій школі. Наприкінці 1938 — початку 1939 рр. разом із Степаном Гинилевичем займався організацією збройних сил Карпатської України у теперішньому Міжгірському районі. Активно боровся проти польських диверсантів, які переходили кордон та тероризували місцеве населення. 14 березня 1939 року взяв активну участь у боях проти чеських військ і поліції, які відмовлялись віддати зброю. Січовики під його керівництвом розброїли станиці чеської жандармерії в Торуні та Воловому.Fedir_Tatsynets

Доля наших земляків скалалася по-різному.

Президент Карпатської України Августин Волошин і частина уряду на чолі з прем’єром Юліаном Реваєм була змушена виїхати через Румунію на еміграцію. Августин Волошин в роки Другої світової війни працював викладачем в Українському Вільному Університеті в Празі, де очолював кафедру педагогіки, утім, вже в травні 1945 року був заарештований радянською контррозвідкою “СМЕРШ” та доправлений до Москви, де і загинув в одній із в’язниць.

Священик о. Довбак Адальберт все своє життя ніс службу Божу в Церкві Миколая Чудотворця в Ізках, де у 1988 році помер на 81 -ому році життя.

Василь Ґренджа-Донський після окупації Угорщиною Закарпаття був тяжко катований в тюрмі та концтаборах. Восени 1939 року йому вдалося втекти від переслідувань угорського режиму в Братиславу (Словаччина), де він працював бухгалтером та помер у 1974 році.

Федір Тацинець був взятий у полон мадярами та розстріляний 20 березня 1939 року в с. Сойми.

Степан Фігура й Степан Ганилевич були розстріляні у ніч з 18 на 19 березня 1939 року угорськими окупантами на околиці селища Міжгір’я (урочище Тішня).

Бойовими діями проти регулярної угорської армії в 1939 році карпатські січовики перед усім світом заманіфестували незламну волю Українського народу до створення власної незалежної держави і готовність покласти своє життя на вівтар свободи рідного краю.

Участь січовиків в обороні Карпатської України стала прикладом високого патріотизму і героїзму молодих людей, які, не маючи належного озброєння, чинили запеклий опір окупантам і вмирали, промовляючи: “Слава Україні!”.

Слово “січовик” стало символом незламності духу закарпатських українців у боротьбі за свободу і незалежність. Їх подвиг навіки закарбувався у людській пам’яті, про що свідчать складені народом скорботні пісні, найвідомішими з яких є “Плине кача по Тисині …”, “Понад Хустом ворон кряче …”, “Ци чули сь те милі браття …” та ін.

Для всієї Української нації героїчна епопея Закарпаття є каменем віри і твердим заповітом: боротись і перемогти! Ці слова Олега Ольжича про боротьбу Карпатської України за свою незалежність як ніколи залишаються актуальними і зараз, коли ворог суне на незалежну Україну.

Вічна пам’ять січовикам, що загинули в боротьбі за Карпатську Україну!

Най сонце свободи світить з небес на наші зелені Карпати!

 

Документальний фільм “Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919-1939 рр.”