БФ "СИНЕВИР" » Як сплавляли бокори водами Чорної Ріки і Тереблі
Як сплавляли бокори водами Чорної Ріки і Тереблі
Кількість переглядів: 47
31 Серпня 2019

Сплав починався, коли збиралося достатньо води. Майстер греблі відкривав шлюз, і вода з ревом несла плоти. Перший пліт разом із бокорашами дедалі швидше мчав униз. Один з бокорашів стежив за ходом плоту і подавав команди, інші, широко розтавивши ноги, тримали обома руками кожний по важкому рульовому веслу-опальчині. Якщо пліт підходив до повороту, бокораші робили кілька сильних, ритмічних злагоджених рухів одночасно двома-трьома опальчинами, і бокор слухняно міняв напрям. Через двадцять-тридцять хвилин йшов другий пліт, після нього з таким же інтервалом – третій.

Щоб інтенсивніше і безпечніше сплавляти деревину, на ріках проводили регуляцію – очищали їх від каміння, укріплювали береги подвійною стіною колод, між якими кидали каміння з русла. Залишки стін вздовж берегів Чорної Ріки та Тереблі збереглися до сьогодні.

Бокори сплавляли по Чорній Ріці та Тереблі до селища Буштина, де Теребля впадає в Тису.

За день по цих гірських артеріях сплавляли до 2 тисяч кубометрів лісу.

Далі деревина прямувала до села Вилока, звідти в Угорщину і там з приймальних пунктів її відправляли за призначенням.

Були випадки, коли бокори сплавляли аж до Чорного моря, де деревину купляли кораблебудівники.

Водойма, яка була утворена внаслідок загати ріки, мала довжину 2 км і ширину 300 м. Вона забезпечувала одноразовий сплав 40-50 бокорів.

Пліт-бокор, як правило, складався з трьох частин-табл, прив’язаних одна за одною. На носі першої правлячої табли було два–три широких рульових весла-опальчини, які закріплювалися в кочетах на попередній колоді. Іноді прикріплювали й четверту таблу, але сплавляти такий бокор було складно і на це відважувалися найбільш досвічені й сміливі плотогони-бокораші.

На один пліт в середньому йшло близько 50 кубометрів лісу. В оcновному сплавляли хвойні породи.

 

Хто ставав бокорашом?

Праця плотогона була важкою і небезпечною, а оплачувалася погано. Бокорашами ставали лише найсміливіші і відчайдушні. Це була робота сильних і мужніх людей, загартованих у єдиноборстві з бурхливою стихією.

Страшним видовищем була аварія плоту, коли спінені, грізно ревучі води несли покалічені тіла бокорашів, а затор з колод доводилося розбирати два-три тижні.

Тому й назвали ріку Озерянку – Чорною Рікою, бо не одному бокорашу його професія коштувала життя, не одного верховинця навіки сховала у своїх бурхливих хвилях ця ріка.

 

 

Заснування Музею лісу і сплаву на Чорній Ріці

На Верховині (Міжгірщині) ліс сплавляли до 1954 року. Впровадження нових технологій забезпечило повну безпеку перевезення лісу, тож бокори відійшли у минуле.

У 1973 році гребля була реставрована, а оригінальна споруда разом із іншими будівлями, знаряддями праці та побуту лісорубів, сплавників лісу – бокорашів, стали експонатами Музею лісу і сплаву, який був створений в далекому 1976 році.

Гребля на Чорній Ріці була унікальною у Європі у своєму роді пам’яткою народного будівництва. Кожна її складова частина таїла у собі дотик сотень рук. Гребля символізувала здобуток праці, досвід й життєву мудрість жителів Тереблянської долини.

Утім через страшну осінню повінь 1998 року греблю було майже вщент зруйновано, а на її місці залишилася лише маленька її частина.

Гребля на Чорній Ріці являла собою складний комплекс будівельних конструкцій, технічних вузлів та механізмів. Її довжина складала – 80 м, ширина – 5,5 м, висота від днища джо річкового дна 3,5 м.

На греблі були збережені підйомні механізми, які піднімали ворота, щоб відкрити шлях плотам. Поряд з основними воротами були малі, крізь які пропускали воду, регулюючи її рівень у річці під час сплаву.

Сам підйомний механізм являв собою вузеньку драбину з товстими боковинами, з’єднану з воротами. Дерев’яним важелем підважували щаблі драбини і поступово піднімали ворота. Такі підйомні механізми були поширені у 18 столітті

Були на греблі й підйомні механізми 20 століття, що складалися з металевих шестерень, з допомогою яких основні ворота (флудер) відкривали залізною штангою, чіпляючи її за кільце.

Підпирали греблю дві основні опори, побудовані як і сама гребля, за принципом «скрині» – коробки з горизонтально викладених колод, засипаних камінням. Опори були побудовані за течією перпендикулярно до греблі, по обидва боки основних воріт, крізь які випускали плоти-бокори. Опори виконували подвійну функцію: підпирали греблю та спрямовували бокори  потрібному напрямку.

Одразу за греблею дно ріки було викладено суцільними дерев’яними настилами у вигляді трьох величезних сходинок. Вони приймали перший удар води, а також пом’якшували силу удару бокора об дно ріки і запобігали утворенню ям на виру.

Трохи нижче греблі було збудовано міст. Перед ним знаходилася невеличка дерев’яна шестигранна будка сторожа-вороташа. Під час сплаву вороташ слідкував за дотриманням порядку, не пускав посторонніх на територію сплавних робіт. Поблизу моста вздовж правого берега була споруджена війдбійна стінка-шнайдер, що приймала перший боковий удар бокора об берег і спрямовувала його вниз за течією.

Береги Чорної Ріки нижче греблі були укріплені суцільними дерев’яними опорами – зрубами-ціброванками. Такі зруби були збудовані вздовж всієї Чорної Ріки, а також ріки Тереблі аж до села Колочави у всіх містах, де річка робить повороти або розмиває береги.